Подорож по вертикалі

01.11.2006 Подорож по вертикалі

Розпочалося літо 2006 року, а разом з ним і черговий альпіністський сезон. У всіх горосходжувачів повно сподівань, планів та мрій. Народ почав розїзжатися з Києва. Хто на Кавказ, хто в Крим, а хто має можливість, кудись за кордон. На щастя чудових гір, скель та маршрутів достатньо. Мені та моєму другу та партнеру по сходженнях Олександру Горбатюку, також студенту географічного факультету, пощастило провести майже все літо в Кримських горах. На базі контрольно-рятувальної служби є дитячий альптабір «ЕкстреМал». Там ми працювали інструкторами зі скелелазіння і тренувалися. Літо проведене на кримських стінах дозволило суттєво покращити спортивну форму. Почали розмірковувати про сходження у великих горах. Наші друзі збиралися восени на Кавказ. Ми вирішили, що це буде гарною нагодою спробувати свої сили. Було заплановано два сходження. Перше на гору Донгузорун і друге – на гору Ельбрус.

Літо закінчилося. Почалося навчання в університеті та підготовка до нашої невеликої експедиції. Докупили необхідне спорядження, газ, їжу, квитки. Знайшли описи необхідних маршрутів.
Нарешті поїзд, кордон, маршрутка до міста Нальчик. Там у прикордонників ми подаємо заяви на перепустки у прикордонну зону. Об’єкти наших сходжень знаходяться на кордоні з Грузією. Саме тут наші плани похитнуло політичне становище у цьому регіоні. Працівниця прикордонної зони пояснила: «Можу відкрити будь-яку перепустку в Приельбрусся, але на Донгузорун не відкрию. В нас зараз військове положення, а кордон з Грузією проходить по цій горі.» довелось змінити перший маршрут. Порадились та вирішили спробувати свої сили на південній стіні гори Ірік-Чат. Домовились з водієм. Він відвіз нас до поселення Ельбрус. Від цього поселення бере початок наш шлях до базового табору гори Ірік-Чат. Протягом двох днів йшли вздовж русла ріки Ірік. Погода нестійка, різко змінюється температура, але це типово для осені. Краса неймовірна. Червоно-жовто-зелені схили з обох боків, а над ними засніжені вершини кавказьких гір. І все це доповнюється водоспадами, струмками, туманом, різними тваринками, що вискакують з під ніг. На другий день русло річки роздвоїлося, і через кількосот метрів ми побачили нашу гору. Ірік-Чат стояв похмурий, ховаючись від нас за хмарою. Видовище заворожувало.

Біля другої годи ми досягли стоянки базового табору і почали готуватися до сходження. Поставили намет, розібрали та розсортували по наплічниках спорядження. Сходили в радіальний вихід, подивитися поближче на нашу стіну. Ми планували іти на іншу гору, тому не мали ні описів, ні гайдбуків, і маршрут обирали на місці, дивлячись на стіну. Погода була не дуже, але вихід запланували на ранок, сподіваючись на покращення. Прокинулись біля шостої години ранку, розкрили намет. На небі зорі розміром з яблуко, і ані хмаринки. Стіна аж світиться. Ще трохи полежали, змушуючи себе вилізти з нагрітих спальних мішків, і почали готувати спорядження і сніданок. На гору ми йшли в легкому альпійському стилі. Тобто мінімум спорядження, скелелазіння нон-стоп, залишаючи на горі мінімум залишків свого перебування (гаків, мотузок і т.і.). маршрут починався від правого краю центральної морени. Вже біля другої години підійшли під перші скелі, зв’язалися, організували страховку, та почали рух.

Скелелазіння, постійний рух по вертикалі, іноді на межі можливостей. Ніщо не дає більшої насолоди та відчуття свободи.
Ми лізли двома зв’язками по два чоловіки. Стіна досить велика і передбачували, що не зможемо пролізти все в перший день. Опів на сьомоу почали придивлятися до місця ночівлі. Зучної полки ми так і не знайшли. Зупинилися на невеликому камені який неначе вилазив зі стіни, утворюючи невеликий горизонтальний простір. Доведеться пересидіти так звану «холодну ночівлю». Ми мали лише по одному спальнику на двох, як я вже казав, доводиться відмовлятися від деяких речей, заради полегшення ваги наплічника. Повечеряли чаєм та шоколадом і почали споглядати те, заради чого варто іноді іти на такі випробування. Захід сонця над Головним кавказьким хребтом з висоти 3800 метрів. Гори неначе світилися помаранчевим. Потім почав виходити місяць і розфарбував вершини в ніжно фіолетовий колір.
Ввечері було не дуже холодно. Захід сонця, гарячий чай, веселі жарти та невелика, на скільки дозволяв простір, розминка, досить добре зігрівала. Нащастя в одному з наплічників абсолютно випадково віднайшовся ще один балон з газом. Гарячим чаєм ми були забеспечені на всю ніч. Але температура невблаганно падала. Біля дванадцятої ми вирішили спробувати поспати. Коли ми засинали було вже -5. Сном це назвати було важко. Двадцять хвилин спиш, потім сорок хвилин намагаєшся зручніше вмоститися, або розім’яти частини тіла, що змерзли, і так всю ніч. О шостій ранку ми вже намагалися зігрітися під першими слабкими променями сонця. Швидкий сніданок, склали наплічники, організували страховку. Нетерпілося почати лізти. Найцікавіше нас очікувало саме сьогодні. Сонце дуже добре гріло, вітер слабкий. Погода створена для скелелазіння.

    Дуже цікава порода. Гранітні блоки, наче поставлені один на одного, утворюють системи щілин, яка веде вертикально в гору. Категорії лазання інколи досягали 6а за французькою системою категорій.
    Біля третьої години ми вилізли на перед вершинний гребінь. Далі довелося лізти по дуже нестійкому сніговому покриву. До цього всього, ще й сонце, яке цей сніг нещадно розтоплювало. Година такого лазання і ми змокли до нитки. Дійшли до чергового снігового кулуари. Вирішили пролізти його до кінця, і якщо не буде вершини, то почати спуск. В іншому випадку довелося б пересиджувати ще одну холодну ночівлю, а тут вже не до жартів, ми змокли і майже закінчувалася їжа.
    Ноги вже починали промерзати, останні метри снігового кулуару, я перевалився через край, організував страховку та прийняв Сашу. Це була східна вершина Ірік-Чату. Дочекалися наших друзів. Радіти вже не було сил. На вершині ми були приблизно п’ятнадцять хвилин.     Сфотографували герб університету, нашвидкуруч перекусили і почали спуск. До намета в базовому таборі ми дійшли вже у темряві. Ледве втримуючись на ногах, приготували вечерю, і вперше за два дні нормально поїли.
    Коли ми спали, я постійно прокидався, здавалось, що я все ще сплю на нашій поличці на стіні. Лише зранку прийшло відчуття неймовірного задоволення від зробленого. Потім був заслужений відпочинок в Долині нарзанів, смачнючі шашлики, привітні кабардино-балкарці. Сподівалися піднятися на Ельбрус. Але різке погіршання погоди, та штормовий вітер зупинили нас на висоті 4800 метрів. Чудове погодне «вікно» ми саме використали на Ірік-Чаті, і ні про що не шкодували.
Довга дорога додому, зустрічі, розповіді, фотографії, плани наступних сходжень, контрольні та семінари в університеті, тренування. Звичне київське життя. Інколи навіть здається, що це сходження мені наснилось. Нащастя це не сон, а реальність. І реальним це стало не лише нашими зусиллями. Хочеться подякувати нашим друзям, альпіністам, та ініціаторам цієї невеликої експедиції Даші Козулі «Мушлі» та Денису Степанчуку. Дякуємо зам декану географічного факультету Молочко Анатолію Миколайовичу за розуміння та підтримку прагнень до гірських вершин. Дякуєм нашим наставникам Олександру Чуприні та Сергію Надточею. Також велика подяка магазину «Мультиспорт» який постійно надає нам знижки на спорядження.

P.S. Вже в Києві ми знайшли в Інтернет, щоб з’ясувати, що за маршрут ми пройшли. Виявилося що це першопрохід. Якщо так і є, то ми обов’язково викладемо опис в Інтернет. Може хтось ще захоче спробувати свої сили.

Подробный фотоотчет мотрите в нашей галерее

Автор Чумаченко Влад
Фото Даша Козуля

comments powered by Disqus

16.02.2019 Зимняя Каталония, Vol. 2. Автор: Роман Баценко

Экспресс сообщением Barcelona Sants – Valencia Jaquin Sorolla подобрал меня на перроне солнечной станции Tarragona, окруженной морским простором и пальмами. Около 2 часов в дороге и я уже в Валенсии, где на широких улицах растет немеряное количество апельсинов (которые, правда, оказались больше декоративными, чем сьедобными). Дальнейший путь лежал в маленькую деревушку Chulilla...

Подробнее

06.01.2017 Детский гайдбук. Малайзия. Куала Лумпур. Автор: Анна Смоленская.

Так получилось, что в 2014 году вместо стандартного Тайланда мы решили изучить вопрос скалолазания в Малайзии. Из явных плюсов этой страны сразу выскакивает безвизовый режим на 30 дней и то, что Куала Лумпур является хабом авиакомпании Эйр Азия. Т.е. все дешевые перелеты по азии проходят через Куала Лумпур, а это, как минимум, удобно.

Подробнее

30.06.2016 Kamień Leski Польский уикенд киевских скалолазов. Автор: Таня Шурубор

Поездка в Леско (Польша) на день Конституции была некоторой авантюрой, так как никто из знакомых не мог ничего рассказать про этот скалолазный район и регион в целом. Мы были своего рода первопроходцами из Украины.

Подробнее

13.05.2016 Румыния. Băile Herculane. Автор: Русанова Анна.

Не смотря на все сложности с подготовкой к поездке, плохие прогнозы погоды и отколовшихся участников, мы не сдались и съездили на майские в Румынию, в район Băile Herculane. Поездка получилась удачной и очень душевной, а дожди под нашим напором расступились.

Подробнее

29.03.2016 Скалолазание в экзистенциональном осмыслении. Автор: Юрий Дзюбяк.

"...вопрос, который можно поставить - зачем, почему и для чего люди занимаются скалолазанием? Исходя из личного опыта и понимания сути вопроса, я подготовил читателям хронологически упорядоченные идеи и мысли, которые могут считаться ответами, с которыми я абсолютно согласен..."

Подробнее

22.07.2015 Спидфлаинг в румынских Карпатах. Автор: Александр Деев.