Звіт про розвідку нового скельного ресурсу або Край Неляканих Дятлів.

08.11.2006 Звіт про розвідку нового скельного ресурсу або Край Неляканих Дятлів.

Як і звичайно, ні що не передвіщало біди, тобто перманентний стукіт крапель води по оцинкованому підвіконню говорив, що можна спати і далі, не виходити на балкон, вглядаючись у ранкову темряву, не дзвонити ні кому, переконуючи когось у тому, що їхати таки треба. Але ж це сталося… невідома, та така знайома сила підірвала мене з ліжка, примусила подивитися крізь туман на блискучий від вологи у світлі ліхтарів «аусвальд» і алогічно заключити: ЇДЕМО! І невеличка команда у складі Шури та Саші вирушила.)

Ну не без того, щоб трохи пошинкувало, поплющило і поковбасило: куди в таку ...рань!? Проте ноги, таки, вже несли невиспаний тулуб та протестуючу голову у напрямку Країни Неляканих Дятлів. Чому, спитаєте, дятлів та ще й не ляканих? Та все просто. Місце розташування нового ресурсу відверто здивувало рясністю на дятлів-птахів та дятлів-людей, але про це пізніше…

Ресурс новий, звичайно, відносно, як все у цьому житті (за Ейнштейном). Першими відкрили його скельний потенціал туристи, судячи по характерних слідах, що залишили.

А рекреаційний потенціал його давно відкрили тубільці, ЙО-МА-ЙО - бо ліпше б вони його не відкривали. Адже відкривши, узяли за правило залишати сміття і бити пляшки на схилах, званого ними, «каньйону» в приступах любові до природи і краси. Дивись вище про дятлів. Хоча бідна пташка ні в чому не винна… Добре, що самих людей з’являлося не багато, а от загадити файне місце їм вдалося.

Тепер докладніше про саме місце, та його розташування. Це старі, напівзатоплені каменоломні у лісі з мальовничим озером, що знаходяться неподалік від траси «Київ – Коростишів», близько кілометра за розвилкою об’їзної на Житомир. Якщо їхати своїм транспортом (а під’їзд є) чи маршруткою, то потрібен другий поворот ліворуч від розвилки, відмічений білими стрічками на деревах. А якщо їхати автобусом, то він зупиниться у Коростишеві і треба буде вертатися пішки – це з пів годинки. Треба буде залишити позаду:

Ліворуч – білу будку з цифрами «123» та стелу з валунів «Коростишів»

Праворуч – чорний прямокутний моноліт, присвячений подружжю Артура Кларка та Стенлі Кубріка, на якому, правда НЕ написано «Одисея 2000»

От за ним і буде вищезгаданий поворот зі стрічками (вже тепер праворуч). Як тільки дорога пірне у ліс то й ваша машина має слідом пірнути в велику перманентну калюжу (прикмета), утворену струмком, що витікає з баюри неподалік. Але калюжа судноплавна, тобто проїзна. Сам бачив, як опель перетнув і навіть вихлопної не занурив. А далі дорога виходить до лісового озера оточеного скелями. Повертаючи ліворуч можна заїхати і стати над самими скелями.

Пооперую трохи цифрами:

110 км від Києва

1 година їзди

10 грн автобусом в один бік

Про транспорт додам: не сідайте на ст..м.«житомирській» - там просять 20 грн за місце – як до Житомира! Сідайте на «дачній». Маршрутчики запросять 15, а повезуть за 12 – 13. Перед маршрутками зупиняються бусики – в цих такса 10 грн. В неділю ліпше повертатися в обід, бо ввечері траса забита, можна їхати більше двох годин.

Звичайно, дехто скаже, що за менші гроші та час потренується у залі – то прОшу, будь ласка! Можливо, це найближчі живі скелі від Києва (до 31 кар’єра було теж біля 100, так його тепер зачинено для скелелазів та альпіністів). Чекаю, щоб хтось спростував це ствердження!!! Команда «TRAVERSE» теж постійно у пошуках нових ресурсів – шукаємо, знаходимо, розробляємо .

І от ми озброївшися офігенними пиріжками на ст. Коростишів і проскрипівши рюкзаком (чому він скрипить – не знаю, може тому, що Чапа його назвав словом, схожим на «Страждання») пів години з’явилися біля лісової перлини.

Фото 1. Лісова Перлина

Не дивлячись на туман, мокрі каміння та краплі, що звисали з глиці, настрій обіцяв, як мінімум, цікаві пригоди на свою не скажу що. Першою пригодою була знахідка бункера. Щоб забезпечити себе від фашистів, що, напевне, ховалися там з війни, прийшлося дістати гранату. Граната виявилася не тої системи (тому, що була запопадливо куплена у фруктовому ларьку біля «дачної»). Азербайджанської зборки.

Фото 2. “Получи, фашист, гранату”!

Ну та й що… фашистів все одно не виявилося. А гранату ми успішно з’їли.

Проте виявилися родовища дятлів та білок, яких там просто неміряно. Білки кидалися шишками, а дятли пищали не своїм голосом, постійно перестукуючись. Все одно приємно, бо… воно ж природа, як казав класик.

Ми вже вдруге з’явилися у цьому місці. Минулого разу в нас було всього декілька хвилин, щоб знайти це місце і зафоткати. А нині ми приїхали з заявкою на успіх і свіжепривезеним з бундеслянду штурмовим наметом “Flame” від Husky. Дивна назва… від неї чомусь в уяві виникає упряж лайок з палаючими нартами, хоча очевидно - виробник мав на увазі неімовірно стійку конструкцію. Але ми, на всяк випадок, вирішили пальник всередині не вмикати .

Фото 3. HASKY “Flame”

В мене вже був досвід, коли в Карпатах, взимку, в ночі у нас пальник вибухнув в наметі – напарник сказав, що через те, що я забагато співав пісень «Крєматорія»…

Знайшовши зручну галявинку між брил, якими все усіяно навколо «каньйону», покидали рюкзаки і побігли навколо озера з більш прискіпливою розвідкою, щоб потім написати, що:

Весь масив, що оточує озеро є схилами затоплених каменоломень. Місцеві, навіть, говорять, що на дні цього кар’єру існує затоплена шахта, з якої все і починалося. Можливо, цей об’єкт буде цікавим нашім дайверам. Та не лише їм. Бо за першого нашого візиту каменоломні окупували київські кіношники, де знімали фільм про первісних людей.

Через них і не вдалося в той день розпочати розвідку по-людські.

А далі:

Масив можна умовно поділити на три сектори:

1.Східний (граніт).

(ліва частина стіни над водою на фото 4, та також стіна над водою в центі фото1.

Фото 4. Частково Сектори 1 та 2

Стіна 12-15 м. заввишки. Весь масив знаходиться над водою. Підходів з низу не має, як і зручних площадок для страховки. Лише на стику між 1 та 2 Секторами, на мису, над водою є невеличка площадка(на фото4 виглядає світло-сірим прямокутником над водою). Звідси починається проект маршруту «Варяг», йде з площадки прямо вгору, потім трохи лівіше, потім невеличкими карнизами і далі вгору. Рельєф сектору різноманітний. Маршрутів інших не розвідав за браком часу.

Поки не обладнано стаціонарними гаками – завішуватися можна за допомогою дерев, каміння, та брил у краю.

2. Південно-східний (граніт/кварцит).

(права частина та центр фото 4 та фото 5, 6, 7)

Фото 5..Ліва частина Сектору 2. Мис Варяг.

Фото 6. Контрфорс з «четвірками» та великий карниз.

Фото 7. Права частина Сектору 2

10 -12 м. заввишки. Має горизонтальні площадки у підошви скелі. Рельєф різноманітний. Є карнизи, дзеркала, невеликі нависання. Зачіпки – ручкани, дрібні сколи, тріщини на відкидку, підхватки і так далі. Маршрути від 4b-c і до «хрін його знає». З завішуванням - те саме. Хоча зустрічаються сліди туристів – пелюсткові гаки та швелера. Проте, вони ні до чого…

Проекти маршрутів відмічені стрілочками та надписами(надряпано на коричневій фарбі або написано). Зручна площадка зі стежкою тягнеться уздовж всього сектору, але зійти до неї не банально – треба роздивитися сходинки на скелястому південному схилі. Там є декілька варіантів на будь-який смак.

Проекти, що встигли та не встигли, чи не змогли пролізти у цьому секторі висвітлю трохи нижче, коли буду розповідати про наступний день.

3.Західний масив (граніт).

Фото 8. Сектор 3. Підхід.

Фото9. Сектор 3. Стіна.

Фото10. Сектор 3. Загальний вид

6 -15 м. заввишки. Має горизонтальні площадки у підошви скелі. Рельєф - здебільшого, негативні слабо перетнуті стіни. Потребують місцями чистки від тонкого лишайника.

В найвищій частині лише один проект маршруту потягне 5c/6а. Візуально! Може виявитися +/-, бо через те, що стіна не встигла просохнути ми його не спробували – слизько. Решта – складні і дуже складні. Візуально - є декілька досить реальних.

Права частина стіни, за берізкою, зменшується, «лягає», стає простішою. Пройшовши праву частину сектора, за берізкою та сипухою, знайшли місця, зручні для декількох боулдерінгових маршрутів. Шкода тільки, що через брак сонця у цьому куті дуже багато лишайників та моху – багато чистки. Проекти маршрутів у цьому секторі відмічені надряпаними стрілками без назв. Чекають своїх першосходжувачів / пробивачів .

Тут, аналогічно, можна організувати підвіс і лазити з “верхньою” страховкою. Класний варіант, якщо у вас є перебита мотузка, приблизно 15х35 метрів. Зручно, бо в більшості місць вистачає короткої на підвіс, а довгої для страховки. Перевірив на своєму “ланексі”. Головне враховувати динамічний ефект підвісу і місце розташування підвісних карабінів.

Фото 11. Сектор 3. Один з проектів.

Фото12. Сектор 3. Один з проектів.

Фото13. Сектор 3. Проект найлегшого маршруту.

Фото14. Сектор 3. Один з проектів.

4.Якщо пройтися по колу, то можна знайти декілька каменюк, що підійдуть для боулдерінгової розминки. Часу на них, поки ще не мав. Тому докладних діскріпшнів дати на них не можу. На все свій час! .

Ось декілька фото, щоб мати уявлення про них:

Фото15. Камінці для коротких боулдерінгів.

Фото16. Камінці для коротких боулдерінгів.

Фото16a. Камінці для коротких боулдерінгів.

Фото 17. Камінці для коротких боулдерінгів.

А тепер трохи про дятлів, що не літають. Ми таки їх побачили! У місцевих аборигенів є дивний звичай на весілля(це буває по суботах в осені) приїздити у «каньйон» і під крики «Йой, як класно! Йой, як кльово та красиво!» забухати, пороскидати одноразовий посуд, а замордовані букети, повітряні кульки та пляшки з під шампаньоли зафігарити з висоти у озеро (добре, що не на скелі!). Потім згадати, що певна частина мешканців Коростишева знайшла свій спокій на дні цього бездонного озера і поїхати гарцювати додому. Доречи, по тому, як тоне пляшка ворожать на майбутній шлюб 8) Ну хіба не дятли!? Навіть… Dolbi!

Але зустрічаються там і нормальні люди. Це рибалки. Проте, їх не буває багато. Бо там саморегуляція. В озері замість риби живе чудовисько, на кшталт лохнеського, що оселилося в затопленій шахті. Воно не лише живе замість риби, а й клює замість неї. Рибалок. Цілком. Та нас це не злякало – помили в озері руки від реппелєнту у вигляді магнезії і навіть тюлька не скидалася, не те що монстри.

В перший день, після загальної розвідки, почекавши, поки трохи підсохне, завісили легенький маршрут по кварцитному контрфорсу з двох варіантів і запідозрили у ньому 4с, приблизно.

Потім, ліворуч від нього – великий внутрішній кут – теж четвірка, більш легка, бо перетнута широкою полицею. Між ними коротке, вже цікаве дзеркало. Фото 6 та 18.

Фото18. Кварцитовий контрфорс з «дитячими» трасами.

Лівіше них більш цікавий маршрут «Леся» (за надписом) з простим початком, та небанальною розв’язкою у другій половині. А от далі йдуть цільні стіни. Там ми проклали проекти: «Milky Way» (за білу смугу кварциту),

Фото19. «Леся».

«Джей» (за надписом «.»), «Зіг» (за норманською руною), «Таня» (за надписом), «Та таке!» у внутрішньому кутку (за невдачу в сутінках, що швидко насунулися) – внутрішній кут, яким йде маршрут, добре видно на фото 5. Перед ним – задумка з надписом «KOVAL’S». Мало реальна. Та ще й наштовхує на думки – чи не бував до нас тут Коваль?

Далі – красиве дзеркало і мис, який я назвав «Варяг»(котрий “гордий і нє здайоться”), бо сам мис схожий на ніс крейсера першої світової. І починаючи з відти все стрімко уривається у воду.

Фото 20. Проект «Milky Way»

Нескладний маршрут… можливо 5b. Цікавий незвичною породою та фактурою. Кварцит більш слизький ніж граніт, але часто виходить багатогранними друзами, інваріантними в захватах. Красу траси псує полиця, де хоч сідай, та відпочивай. Навіть виникло бажання привезти з собою кайло і внести заключний штрих в картину траси.

Фото 21. «Зіг»

Мабуть, 6b… хоча складніше, ніж «Таня»… є над чим поміркувати.

Фото 22. «Таня»

Коли я вже перестав бачити зачіпки на «Та таке!»(в перекладі на російську «ага… щассс») прийшлося здатися, змотати мотузки і перейти до не менш приємної фази виїзду - до вечері.

Фото 23. «До темряви»

Поївши плову з мідіями, запопадливо набитого в термос ще в Києві та попивши мате на ніч, послухали жахливий крик якоїсь нічної потвори. Мабуть теж плову кортіло ;)

На цій приємній ноті ми й поснули, так і не з’ясувавши, чому один з ліхтариків з новими батарейками не працює.

Фото 24. «Креатив»

Перевага глибокої осені у відсутності комарів, та ще й тепло так надовго затрималося!

Не переймаючись вологим днем ми все-одно відчували сатісфакшн... навіть, на повний шлунок, позитивне мислення надихнуло нас на припущення, що прогноз погоди на завтра не здійсниться, бо не здійснився на сьогодні. Обіцяли сонце – був туман та мряка, на завтра – віщали дощ, то буде сонце!

І було сонце!

Фото 25. «І було Сонце!»

Як не дивно, і ніч була тепла. Лише під ранок виникло бажання заховатися у спальник.

Не скручена спідниця намету обернулася рясним конденсатом на тенті. Прийшлося вилазити з намету проявляючи дива еквілібристики (щоб не намокнути). Друге, що кинулося в вічі після чистого неба між бурштинових сосен, було... були... Дятли та білки! Вони окупували все навколо. Хіба що руками їх лови. Правда, вони не стали чекати, поки я повернуся до намету по фотік. Послухавши, як верещать дятли ми все ж таки зійшлися на тому, що це приємніше, ніж муз.супровід вчорашніх молодят, що вчора жбурлялися шампанським.

Весільна сукня та блатні наспіви... подивився я на молодять біля урвища і згадав недавно почуте: “...Рогулі над безоднею”... сумно... Але де подівся сум!? – над лісом підіймалося ранкове сонце, заливаючи сяйвом глицю, залишки туману і зігріваючи вологі з учора камені. І дійсно – другий сектор дуже швидко висох та нагрівся. Тим часом ми наспіх перекусили, полірнулися мате і “всі в сад!” Тобто на скелі. Часу в нас залишалося не багато – вирішили не розпилятися і зосередитися на правій частині другого сектору. І воно полізлося. Але обмежуючий фактор не примусив чекати на себе довго... Це був удар нижче пояса... набагато нижче..., та що там приховувати... після цього я себе відчув переможеним... на декілька секунд... РОЗІРВАЛАСЯ ОСТАННЯ ПАРА скельних капців...

Фото 26.
«Climbgear’s damage»

але нас так просто не зламати – чом не спробувати в кросівках. Ну й спробував... чесно сказати, рідкісна фігня. Далеко не видряпаєшся.

Фото 27-28. «Цікаві досліди»

Хоча, думаю, як би з’явилася з під води ота потвора, що їсть рибалок та верещить у ночі, то можна було і в лижах залізти. Потвора не з’являлася і я, відповідно, до верху не долазив. Усього цього часу вистачило, щоб прикинути ще декілька трас. Одна траса, найпомітніша, очевидно вже не вперше бачила збоченців, поведених на вертикальних площинах, бо її щілина пробита пелюстковими гаками.

Фото 29. «Гаками»

Чомусь мені здається, що тут тренувалися ходити з ШТО. Надто складно. А гуру в нас не так вже й багато. Та ще й таких, щоб пелюстки стали бити. Взагалі на схилах часто-густо зустрічаються гаки – пелюстки та швелери, а здебільшого – саморобні. І йдуть вони в більшості випадків не вертикально, а горизонтально. Тому ми дійшли висновку, що це туристи тренували ходіння по полицях із страховкою, елементи траверсів, ШТО і так далі.

Крім траси уздовж гаків справили враження своєю красою і логічністю “Рейки”, “Люстерко”, “Голуб”, та “Сходини”. Найлегші з усіх – “Сходини”. Це вже біля Великого Карнизу. Таке враження, наче хтось “підняв” з горизонтальної площини у вертикальну, сходини, що йдуть угору. По краю цього маршруту можна було б прокласти варіант – саме ножами, зручними хапалками. Теж не складний.

Фото 30. «Рейки»

Фото 31. «Люстерко»

Фото 32. «Голуб»

Фото 33. «Сходини»

Траси кидалися в очі і в прямому розумінні. Оскільки стіни хоч і монолітні, та все одно не чищені... То довелося деякі зачіпки відірвати... Однак треба було щось залишити на майбутнє – і траси і зачіпки. Прийшлося перейти до етапу маркування мотузок та пакування рюкзаків. Як не сумно, а вже був час повертатися до Києва. Одне втішало – в Коростишеві на нас чекали смачні пиріжки, а вдома – цікава спроба поділитися радістю нового ресурсу через цю розказку і, сподіваюсь, через подальшу співпрацю у каменоломнях)

Бо там ще розвідувати і розвідувати, пробивати та пробивати!

Якщо це комусь цікаво :-)

Фото 34. “TRAVERSE disclosure!”

P.S.: Всі фото по даному ресурсу можна оглянути за адресою: http://photofile.ru/users/dzhura/albums/ в альбомах серії Poliss’ky. resurs.

Авторство всіх фото – Шура та Саша. Ол райт резервед

comments powered by Disqus

16.02.2019 Зимняя Каталония, Vol. 2. Автор: Роман Баценко

Экспресс сообщением Barcelona Sants – Valencia Jaquin Sorolla подобрал меня на перроне солнечной станции Tarragona, окруженной морским простором и пальмами. Около 2 часов в дороге и я уже в Валенсии, где на широких улицах растет немеряное количество апельсинов (которые, правда, оказались больше декоративными, чем сьедобными). Дальнейший путь лежал в маленькую деревушку Chulilla...

Подробнее

06.01.2017 Детский гайдбук. Малайзия. Куала Лумпур. Автор: Анна Смоленская.

Так получилось, что в 2014 году вместо стандартного Тайланда мы решили изучить вопрос скалолазания в Малайзии. Из явных плюсов этой страны сразу выскакивает безвизовый режим на 30 дней и то, что Куала Лумпур является хабом авиакомпании Эйр Азия. Т.е. все дешевые перелеты по азии проходят через Куала Лумпур, а это, как минимум, удобно.

Подробнее

30.06.2016 Kamień Leski Польский уикенд киевских скалолазов. Автор: Таня Шурубор

Поездка в Леско (Польша) на день Конституции была некоторой авантюрой, так как никто из знакомых не мог ничего рассказать про этот скалолазный район и регион в целом. Мы были своего рода первопроходцами из Украины.

Подробнее

13.05.2016 Румыния. Băile Herculane. Автор: Русанова Анна.

Не смотря на все сложности с подготовкой к поездке, плохие прогнозы погоды и отколовшихся участников, мы не сдались и съездили на майские в Румынию, в район Băile Herculane. Поездка получилась удачной и очень душевной, а дожди под нашим напором расступились.

Подробнее

29.03.2016 Скалолазание в экзистенциональном осмыслении. Автор: Юрий Дзюбяк.

"...вопрос, который можно поставить - зачем, почему и для чего люди занимаются скалолазанием? Исходя из личного опыта и понимания сути вопроса, я подготовил читателям хронологически упорядоченные идеи и мысли, которые могут считаться ответами, с которыми я абсолютно согласен..."

Подробнее

22.07.2015 Спидфлаинг в румынских Карпатах. Автор: Александр Деев.