Ігор Чаплинський: “Маршрут мені надзвичайно сподобався, просто класика!”

02.08.2006 Ігор Чаплинський: “Маршрут мені надзвичайно сподобався, просто класика!”

Шингу-Чарпа (5800), північний гребінь, першопрохід. Українці першими здолали складний технічний маршрут в Пакистані класу “big wall”, який до цього намагались пройти кілька іноземних експедицій. Наші альпіністи ще раз довели міжнародний рівень своєї майстерності. Відкрито новий логічний і красивий маршрут, що є “живим”, тобто його можливо пройти лазінням, не розтрощуючи стіну шлямбурами. Ще й отримати величезне задоволення саме від такого стилю спілкування зі скелею

Розповідає керівник експедиції майстер спорту Ігор Чаплинський: “Вершина Шингу-Чарпа (Shingu-Charpa) знаходиться в ущелині Нангма (Nangma), гірська система Каракорум, південніше восьмитисячників. Ущелина знаменита горою Амін-Бракк (5900 м), яка, власне, і домінує там разом з Шингу-Чарпа (5800 м), а замикає ущелину семитисячник К6. Там багато гір, і стін по 400-500 метрів неміряно, а стіни довжиною більше кілометра – це знову ж таки Амін-Бракк і Шингу-Чарпа. Але перша для мене інтересу не являє, тому що вона абсолютно гладка і типова “суцільна кузня”, - потрібна здатність швидко бити гаки, і можна навіть в валянках лізти. Інша справа північний гребінь Шингу-Чарпа. Маршрут дуже нетривіальний, починається на 4050 м і закінчується на 5800 м, - щонайменше 1700 метрів перепад по висоті. Основний момент - це те, що маршрут принципово йдеться лазінням, звичайно, є складні ділянки - за французькою шкалою не менше 7а, тобто треба бути скелелазом достатньо високого рівня.

Базовий табір розташований під маршрутом, біля нього ростуть верби, берези. Рослинність цілковито залежить від наявності води. Біля сел навіть є тополині ліси. Останній населений пункт – Канде. Від Канде пішки, буквально, за 3 години ми, коли вже були в хорошій формі, доходили до базового табору. При цьому набирали близько кілометра по висоті, хоча портери йдуть цю відстань 2 дні. Наш гребінь, коли дивишся на фотографію, наче не дуже крутий і весь час він іде уступами, - це серія бастіонів. Все сходження тривало 5 днів наверх і 2 дні спуск. Розрахунок був на альпійський стиль без всякого провішування мотузок, без статики. За перший день пройшли 17-18 мотузок, на початку гребінь крутий і загладжений, і навіть нема-куди щось покласти. Довелось багато попрацювати, на ночівлю прийшли ледве живі. Наступного дня бастіон №1 - мотузок 10, не дуже складно. Потім бастіон №2 - досить складний, теж мотузок 10, і бастіон №3 також біля 10 мотузок. На самому верху, знизу він не проглядається, є ще один невеличкий бастіончик №4 - 6 мотузок. Взагалі, не менше 50 мотузок до вершини ( це десь 2500 м, тому що ми лізли повні 50 метрів до упора). Попередня команда долізла десь 25 мотузок, але в них були трохи коротші мотузки, ми бачили їх спускові петлі. Скеля монолітна, зачіпки тримали, але гора реальна і завжди могло щось сипатись. На вершині – невеличкий льодовик. Маршрут мені надзвичайно сподобався, просто класика! Щодо рельєфу, найближче - це права частина Шаан-Каї, маршрут Грищенка, там є красива щілина, ну і тут щілини подібні, все вертикально, карнизи, плюс висота і довжина. Шлямбурів для страховки не били, тільки 3 чи 4 на спуску для дюльфера. У нас було усього 3 мотузки на трьох. Але заліза використали чимало. І, хоч ми і совєтські люди, титаном не користувались, добре йшли сталеві гаки різної форми для щілин, закладки, френди. Наверху зустрічався сніг і лід. І ще льодові гриби, типові висотні утворення, які почали з‘являтись за 500 м до вершини по вертикалі. Гриб - це найбільш не передбачувана форма рельєфу на висоті, не знаєш як його обходити і що з ним робити - вилізти на нього важко, і обійти не завжди просто - може обвалитись. Вони утворюються там де є надуви і небезпечні тим, що не знаєш коли ця холера буде падати. У нас були кошки, три льодобури, якими ми користувалися і льодово-скельний молоток. У кожного були черевики, і одна пара скельних туфель на трьох. Вантажу було достатньо, рюкзак десь важив 20 кг, тому бівак ми брали по мінімуму: маленький намет і 2 спальника на трьох, без пухівок, тільки полар і гортекс. До того ж перший день потрібно було повністю забезпечувати себе водою. На другий день, наприкінці знайшли лід грязнуватий. А потім вже з‘явився лід в щілинах і сніг. Харчів взяли на сім днів - дуже чітко все розрахували. Тактично теж ретельно дотримувались плану - намагались спинятися о 6-й годині, тому що о 8-й темніло і ми лягали спати, а до 8-ї треба було всім напитися і поїсти. Ранком прокидались о 4-й. коли ще сіро було, о 6-й чи пів на 6-у починали рухатися. Це Каракорум, і що позитивно - північний гребінь весь день був освітлений. Як не дивно, все було чітко сплановано і ми чітко все відпрацювали. У нас була абсолютно демократична команда, не варто говорити про якесь лідерство, жодного тиску не було. У мене принцип такий: хочеш лізти першим – лізь першим, другим – лізь другим, ніхто ні на кого не чавив. Орест частенько ліз першим, кажу Орест хочеш лізти – лізь. Я, мабуть, вперше в житті лазив останнім, тільки в перший день ліз першим. І отримав море кайфу, тому що це трошки інша робота ніж лізти першим. Лізеш собі лізеш на жумарах потихеньку, про життя думаєш, стільки ніколи й не думав. Всі працювали при потребі першими, ми рівні були, пересувались рівномірно і планомірно. З погодою частково пощастило, принаймні зупинок із-за погоди не було. Можна пробувати пройти маршрут більш жвавіше. Але треба бути функціонально готовим, знати де ночувати, як краще рухатись і це достатньо складно буде, бо треба нести на плечах наметик, харчі, в кожного буде 10-15 кг. У нас було трошки більше, бо ми перестрахувались, адже точно не знали що знадобиться.

Власне сходженню передувала дуже ретельна розвідка і підготовка. Нам треба було чітко розрахувати свої сили, тривалість маршруту, етапи, можливі варіанти спуску. Більше 10 днів ми ходили навколо гори, опрацьовували все досконало, оскільки йшли серйозний маршрут. Ми обійшли всю гору і зрозуміли, що з півдня її ніхто не ходив і спускатись туди нема сенсу, стіни там просто жахливі, рвані. І у мене є певні сумніви що до того чи був хтось взагалі на вершині.

У нас була хороша акліматизація, ми весь час рухались, не було жодного дня щоб ми сиділи і нічого не робили, декілька раз ночували на 4500 м. Поступово приходило розуміння гори і любов до неї. Треба відчути її, чим ця гора дихає, щоб ніщо ніде не обірвалось, не впало під тобою. Коли на неї весь час дивишся, живеш поряд з нею, то звикаєш до неї. Все ж ми довго навколо неї товклися. Найбільшою проблемою були верхні бастіони, адже вони скриваються. Але, в основному видно, що є щілини, є якісь проходи і що це не абсолютно гладка стіна. Звичайно, ми готувались до ИТО-шної роботи, у нас було для цього спорядження, штук 20 шлямбурів, не говорячи вже про спеціальні гаки. Хоча ми ними жодного разу не скористалися. Якщо можна пролізти чисто, краще так і пройти ніж користуватися ИТО.

Гора не проста і перспективна. Якщо вдасться, хотілося б пройти ще її східну стіну. Це дуже перспективна “big wall” з перепадом висот щонайменше 1300-1400 метрів і, головне, що є рельєф, живе лазіння і стіна проситься пролізти цей маршрут. Я для себе відмітив 3-4 маршрути на східній стіні, абсолютно логічні і незалежні, але диретиссіма просто прекрасна, на неї виходиш и погнали.

Загалом експедиція була досить скромна, без супутникових телефонів і комп’ютера.
Ми працювали через агенцію, яка нам виставила рахунок, і ми з ним погодились. Вони найняли десь біля 40 портерів і організували доставку вантажу в базовий табір. А також забезпечили наметами кожного учасника і встановили один загальний намет. Ще вони були зобов‘язані готувати 3 рази на день їжу і все це виконали.

До нас в цьому базовому таборі була іспанська експедиція, ми вже їх не застали. Також було 4 німців, що намагались пролізти диретиссіму на східну стіну. Працювали там п‘ять днів, пролізли може сім мотузок, видно що не готові мобільно пересуватись, зіткнулись, мабуть, з “кузнею”. Потім під‘їхали двоє американців (Kelly Cordes та Josh Wharton) що мали намір лізти цей північний гребінь. Джошуа професійний клаймер, а Келі - журналіст, на разі по Келі видно що він з боксерів. Були тільки вдвох, жили по різних наметах і майже не спілкувались між собою. І було видно що їм важко усвідомлювати, що є якісь хлопці на гребні, працюють, і вже вилізли на нього...”

Фоторепортаж про сходження буде розміщено найближчим часом.

comments powered by Disqus

16.02.2019 Зимняя Каталония, Vol. 2. Автор: Роман Баценко

Экспресс сообщением Barcelona Sants – Valencia Jaquin Sorolla подобрал меня на перроне солнечной станции Tarragona, окруженной морским простором и пальмами. Около 2 часов в дороге и я уже в Валенсии, где на широких улицах растет немеряное количество апельсинов (которые, правда, оказались больше декоративными, чем сьедобными). Дальнейший путь лежал в маленькую деревушку Chulilla...

Подробнее

06.01.2017 Детский гайдбук. Малайзия. Куала Лумпур. Автор: Анна Смоленская.

Так получилось, что в 2014 году вместо стандартного Тайланда мы решили изучить вопрос скалолазания в Малайзии. Из явных плюсов этой страны сразу выскакивает безвизовый режим на 30 дней и то, что Куала Лумпур является хабом авиакомпании Эйр Азия. Т.е. все дешевые перелеты по азии проходят через Куала Лумпур, а это, как минимум, удобно.

Подробнее

30.06.2016 Kamień Leski Польский уикенд киевских скалолазов. Автор: Таня Шурубор

Поездка в Леско (Польша) на день Конституции была некоторой авантюрой, так как никто из знакомых не мог ничего рассказать про этот скалолазный район и регион в целом. Мы были своего рода первопроходцами из Украины.

Подробнее

13.05.2016 Румыния. Băile Herculane. Автор: Русанова Анна.

Не смотря на все сложности с подготовкой к поездке, плохие прогнозы погоды и отколовшихся участников, мы не сдались и съездили на майские в Румынию, в район Băile Herculane. Поездка получилась удачной и очень душевной, а дожди под нашим напором расступились.

Подробнее

29.03.2016 Скалолазание в экзистенциональном осмыслении. Автор: Юрий Дзюбяк.

"...вопрос, который можно поставить - зачем, почему и для чего люди занимаются скалолазанием? Исходя из личного опыта и понимания сути вопроса, я подготовил читателям хронологически упорядоченные идеи и мысли, которые могут считаться ответами, с которыми я абсолютно согласен..."

Подробнее

22.07.2015 Спидфлаинг в румынских Карпатах. Автор: Александр Деев.