25.10.2006

Прогулянка на Рижому куті (записки альпініста-новачка)

    Над нами - кримське сонце, десь внизу - ледь неспокійне море, будівлі селища Санаторне, зелені клаптики лісу та шосе з іграшковими за розміром машинами та людьми-мурашками. Так-сяк примостившись на невеликій полиці, вистраховую Юрку. Поруч, відпочиваючи, курить трубку Вадік. Сьогодні вони – мої напарники по зв’язці і моє життя, оскільки лізу другою, прив’язано мотузкою до кожного з них. Станція видається надійною, тому ризикую на ній зависнути: відкинутися і впертися ногами в скелю – момент істини, відчуття птаха. Праворуч від нас - невеличке нависання, ліворуч - абсолютна вертикаль. Ну, може й не абсолютна з погляду геометрії, проте як для новачка-альпініста... Закидаю голову догори: тріщина (завширшки з два пальці) на скелі - це наш шлях до вершини. Вертикаль плавно піднімається і зникає за перегином... Ми - на скельній стіні Фороського Канта на маршруті “Рижий кут” категорії складності.

    А ще напередодні ввечері “п’ятірка” видавалася чимось далеким і нереальним. Як порядні новачки, ми з Юрою планували йти на “Контрфорс Філатова” (). І хоча Юрка, який досить незле лазить, більше схилявся до “Вуха” (), я, посилаючись на власний інстинкт самозбереження, вперто не піддавалася на його провокації. Навіть самостійна “трійка” як для першого маршруту в Криму здавалася дещо екстремальним, але зважаючи на невеликий, але все ж таки досвід сходжень на Кавказі, реальним задумом. Та вранці наші плани раптово змінилися...
Причиною всього став Льошкин палец, який він умудрився пошкодити саме напередодні. Льоша і Вадік - обидва досвідчені альпіністи – того дня збиралися на якусь. Тепер же розчарований Вадік, неспішно наминав нашвидкуруч приготовлене пюре.
    – Пішли на “Рижий кут”, – напівжартома, як здалося мені спочатку, запропонував Вадік нам з Юркою. Пропозиція видавалася просто абсурдною: “Мені ще жити хочеться” – спробувала відмахнутися. Та в Юрки вже загорілися очі.
    Намагання сторгуватися на “четвірці” були безрезультатними: Вадік категорично відмовлявся лазити “городами”. Мене ж не приваблювала перспектива прожумарити весь маршрут. Подіяв аргумент Льоші: “Ти ж Броню пролазиш, - апелював він до рідних скель Довбуша, - а тут простіше. Просто трохи вище. До того ж, Вадік вже був на тому куті і чудово знає маршрут”. Ще продовжуючи, мабуть за інерцією, затято відмовлятися, я вже знала, що піду на цю “п’ятірку”. І тоді стало страшно: страшно, що перелякаюся так, що потім взагалі ніколи не піду на гори, і ще страшніше, що сподобається... Рятівна думка просто залишитися в таборі і відпустити хлопців самих чомусь не спала мені на думку. Ще хвилин 15 вмовлянь і переконувань, що “Рижий кут” мені по зубах, що він “нескладний”, “безпечний” і тому подібні “аргументи”, і ми почали збирати спорядження...

Вертикальна наука
    Вже під маршрутом Вадік давав останні настанови: “Три різких ривки мотузки означають, що страховка готова. Іра лізе другою. Точки страхування знімає третій. Як почуєте “камінь”, руками каску не прикривайте: голові не допоможе. Рюкзаки на полках не кладіть, а ліпше взагалі не знімайте, щоб не загубити. А головне - не поспішайте, лізьте собі в кайф, відпочивайте, маємо цілий день попереду”.
    Обережно, але вправно, Вадік почав лізти першу мотузку: одна точка, друга, шлямбур (можна позіхнути з полегшенням). Гладка щілина хоч і не виглядала надто складною, але очевидно першому там лізти було не надто комфортно. Мені ж, завдяки верхній страховці, а може й з переляку, перші 50 метрів далися без особливих зусиль. “Давай самостраховку! Станція на трьох шлямбурах – надьога”, - привітав мене Вадік із кримським дебютом і одразу скомандував: “Юрку страхуй”. Поки я слухняно (демократію на маршруті наш капітан не вітав) вибирала мотузку, мені розповіли “золоте” правило альпінізму: станція обов’язково має бути на трьох точках, якщо немає трьох – роби на двох, якщо немає двох, зроби бодай на одній. Такі ось альпіністські реалії.
Легкий вітер гнав морем “білих баранів” і приносив прохолоду. Сонце пригрівало. Як не дивно, та всі мої страхи таки залишилися на землі – навкруги панував спокій. Думка, що не зможу пролізти, зникла. Натомість (хоча з Юрою раніше лазити не доводилось, а з Вадіком ми взагалі познайомилися ввечері напередодні) з’явилася впевненість у напарниках. А може, вона була від самого початку, бо як інакше можна пояснити собі згоду на таку авантюру. Несподівано Вадік запитав: “Ну що, напарник, будеш мене страхувати?”. “Не доверяйте деве юной свою страховку на стене”, – нав’язливо застучала в голові жартівлива альпіністська пісенька. Та вголос я звісно ж браво видала: “Страховка готова”.

Дупа залізова
    Після другої мотузки, на станції, Вадік забрав в мене жумар, “про всяк пожежний випадок” причеплений збоку, і заховав його в рюкзак: “Ключ пройшли. Далі буде легше”, - заспокоїв він. Та саме тут і почалися наші пригоди.
    Чекаючи на Юрку, Вадік чомусь стурбовано роззирався навкруги. Одразу над нашою станцією починалося нависання, якого він не пригадував, але яке, як ми сподівалися, через кілька неприємних метрів мало виположуватися. Та пролізши вгору ці метри, Вадік раптом заявив, що спускається. “Там гладесенька стіна. Ми потрапили на залізну дупу”, - повідомив він, повернувшись на станцію. Вірити, що все аж так погано, просто не хотілося. Та часу перелякатися мені не дали, бо одразу пояснили, що “дупа” це не експресивний вислів, що характеризує наше становище, а дуже складний маршрут “Дупа залізова”, який проходить поруч з нашим. Покладаючись на свою пам’ять, Вадік перед виходом не переглянув опис “Рижого кута”, і тепер ми заблукали. На щастя, ситуацію вдалося легко виправити: 20 метрів траверсу – і ми повернулися на маршрут. Полегшено зітхнувши, Вадік вирішив не шукати більше пригод на наші голови. І, обираючи подальший шлях, поліз простішою тріщиною. “Складних шляхів в альпінізмі немає. Правильний той, що легший” – пригадав він інше “золоте” правило альпінізму і... пролізши метрів 15, знов повернувся вниз. Простенька, на перший погляд, тріщина вдруге привела нас на “Дупу залізову”.
    Втретє долю вирішили не випробовувати. “Полазив сам, дай полазити іншим” – виголосив Вадік, мабуть, ще одне “золоте” правило, і пустив лізти першим Юру. Хороший скелелаз, Юра красиво та “чисто” подолав тріщину. Та було помітно, що свою порцію адреналіну він там отримав: френди та закладки на початку мотузки він ставив ледь не що півтора метри. Вже на станції, ми нагородили його порцією заслужених компліментів, але продовжувати експеримент наш герой скромно відмовився.

Хепі енд або страхи збуваються
    Тим часом день добігав кінця. Сонце вже давно не гріло і куртки, які ми цілий день тягнули в рюкзаках, тепер зовсім не видавалися зайвими. Брала своє і втома. Дві канапки (після “радісної” новини про “п’ятірку” в горло мені більше нічого не лізло) та горнятко чаю зранку (воду з собою ми взяти забули) давно вичерпали свій енергетичний ресурс. Та часу розслаблятися не було: перспектива ночівлі на стіні нас не приваблювала, а до вершини залишалося ще три мотузки...
Відчувши три різких ривки – сигнал від Вадіка, почала лізти і раптом... зірвалася. Абсолютно несподівано, навіть не встигла злякатися, повисла на мотузці не торкаючись скелі. Це був мій перший зрив на маршруті, але як не дивно, паніки не було. Довіра до Вадікової страховки була майже стовідсотковою. Далі було ще кілька зривів. В одному місці - десь посередині передостанньої мотузки, поза зоною не лише зору, а й слуху обох напарників – безпорадно бовтаючись на мотузці, навіть згадала про захований в рюкзаку жумар. Та змусила себе заспокоїтися, роздивитися рельєф і подумати: допомогти собі могла лише сама, а не пролізти просто не мала права. Тож проборсавшись хвилин з десять, все ж таки минула затяте місце.
Стоячи на останній станції, спостерігала як поступово засвічувалося узбережжя. Тепер дві години, згаяні на блукання навколо “Дупи залізової”, могли обернутися для нас серйозною неприємністю. Було холодно, все частіше дзвонив мобільний у клапані рюкзака і починали турбувати неприємні думки. Залишалось максимум півгодини світлого часу...
    Коли Вадік виліз наверх, сонце вже заховалося за обрій, та ми були врятовані. Ще в присмерках вдалося встигнути на яйлу й мені. Юрці ж довелося відчути, що таке сліпота – останні десятки метрів він долав у цілковитій темряві.
    Швидкісна пробіжка до стоянок під Парусом і за півтори години в таборі друзі вітали мене з першою кримською горою. Тіло нило, а голова гуділа від вражень: віра в себе і напарника, кайф від висоти, вміння цінувати кожен крок на стіні і безмежна вдячність моїм випадковим напарникам за підтримку... Мій найбільший страх справдився: знала, що знов захочу на вертикаль.

Автор: Ірина Гищук

comments powered by Disqus
06.01.2017 Детский гайдбук. Малайзия. Куала Лумпур. Автор: Анна Смоленская.

Так получилось, что в 2014 году вместо стандартного Тайланда мы решили изучить вопрос скалолазания в Малайзии. Из явных плюсов этой страны сразу выскакивает безвизовый режим на 30 дней и то, что Куала Лумпур является хабом авиакомпании Эйр Азия. Т.е. все дешевые перелеты по азии проходят через Куала Лумпур, а это, как минимум, удобно.

Подробнее
30.06.2016 Kamień Leski Польский уикенд киевских скалолазов. Автор: Таня Шурубор

Поездка в Леско (Польша) на день Конституции была некоторой авантюрой, так как никто из знакомых не мог ничего рассказать про этот скалолазный район и регион в целом. Мы были своего рода первопроходцами из Украины.

Подробнее
13.05.2016 Румыния. Băile Herculane. Автор: Русанова Анна.

Не смотря на все сложности с подготовкой к поездке, плохие прогнозы погоды и отколовшихся участников, мы не сдались и съездили на майские в Румынию, в район Băile Herculane. Поездка получилась удачной и очень душевной, а дожди под нашим напором расступились.

Подробнее
29.03.2016 Скалолазание в экзистенциональном осмыслении. Автор: Юрий Дзюбяк.

"...вопрос, который можно поставить - зачем, почему и для чего люди занимаются скалолазанием? Исходя из личного опыта и понимания сути вопроса, я подготовил читателям хронологически упорядоченные идеи и мысли, которые могут считаться ответами, с которыми я абсолютно согласен..."

Подробнее
22.07.2015 Спидфлаинг в румынских Карпатах. Автор: Александр Деев.

Горы, скалы, высоты - всё это так любят скалолазы и альпинисты. Но не только они.

"Полёты" - то, что так не любят ни скалолазы ни альпинисты, но просто обажают другие.

 

Подробнее
14.02.2015 Бафа 2015 или как это было. Автор: Псарева Анна.

Начну кратко… в том году наша троица не поехала боулдерять в БАФУ, решив сэкономить, мы позитивно поехали в Анталию лазать «со шнурком», через две недели после приезда великие экономисты поскребли по сусекам и поехали на две недели в Тайланд… Вот…

Подробнее
13.02.2015 Спидрайдинг в Банско, Болгария. Автор: Александр Деев.
08.12.2014 Поездка в Турцию удалась или как вернуть наслаждение от лазания. Автор: Казбекова Евгения.
13.11.2014 Это Сицилия! Автор: Писаренко Оля.
30.09.2014 Интервью с Болдыревым Данилом – Чемпионом Мира в скорости в 2014 году.
21.05.2014 ДОРОГА НА ОЛИМП. Автор: Елена Зайцева.
30.04.2014 У Вас проблема с суставами и связками? Автор: Дзюбяк Юрий.
22.04.2014 Поездка к Дракуле? Легко! Автор - Салабаш Юрий.
25.03.2014 Озеро Бафа и апельсины. Автор - Анна Савченко.
31.01.2014 «Рождественский болдринг 2014» или весёлое окончание новогодних праздников! Автор: Анастасия Сависько.
24.01.2014 Бло, Фонтенбло ты так далеко...Автор: Богдан Чайка.
11.01.2014 Скалолазание - мой путь возвращения. Автор - Rannveig Aamodt.
30.12.2013 Первый мастер спорта Украины в истории альпклуба "Ялта".
04.12.2013 Испания, Роделлар. Октябрь 2013. Автор: Женя Казбекова.
21.11.2013 Бешеные круги: быстрое и эффективное поддержание пиковой формы. Перевод: Анна Шляхова.
11.07.2013 У нас не Флатангер, але граніту чимало: перебивка в Житомирі. Автор: Сергій Плотницький.
16.05.2013 По дороге к морю и обратно… Автор: Медведева Ольга.
02.05.2013 Познайомимося з Кам'яної бабою? Автор Олександр Чікін.
25.04.2013 Этапы развития и Олимпийские перспективы спортивного лазания. Автор: Юрий Котченко.
20.02.2013 No Siesta Spain Trip. Перевод: Катерина Гуназа.
23.01.2013 Лавина на Боржаве, январь 2013. Автор: Николай Дроботенко.
04.01.2013 Интервью с Маргаритой Кадиевой.
19.12.2012 Поездка в Испанию осень 2012. Автор Женя Казбекова
03.12.2012 Непал, Гималаи, Айленд Пик…
28.11.2012 Мой Чемпионат Европы. Автор Зинченко Владимир.

Статьи за год: